Формування мовленневої компетентності молодших школярів

Працюючи вчителем початкових класів, переконалася, що навчання і виховання необхідно організовувати так, щоб дитина отримувала задоволення від своєї праці, зростала з дня в день. Я поставила перед собою завдання не «загубити» жодної дитини, дати можливість розкрити найкраще, закладене в ній природою, сім'єю.

Як поле засівається зерном, так наша нива — розумом, красою і добром. А ми покликані ці зерна проростити – В дитячих щирих душах відродити.

Девіз роботи Уміння знаходити обдарованих і здібних дітей — талант. Вміння вирощувати - мистецтво. Але найголовніше — це любов до дитини.

Я працюю над проблемою «Шляхи формування мовленнєвої компетентності учнів на уроках української мови», оскільки одним із найважливіших завдань сучасної початкової школи є формування мовленнєвої особистості молодшого школяра.

Мовленнєва змістова лінія навчання української мови у Державному стандарті початкової ланки освіти й чинній навчальній програмі є основною. Вона передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання і впливу. Комунікативна компетентність — необхідна умова життєтворчості кожного учня. Тому провідною ідеєю своєї діяльності обрала створення оптимальних умов для формування мовленнєвої компетентності на уроках української мови, зокрема:

• забезпечення сприятливих умов для невимушеного спілкування;
• застосування діалогічних і дискусійних форм навчання;
• постійне надання можливостей для самостійної творчої діяльності учнів;
• використання ігрових, інтерактивних вправ для мовного розвитку.

«Заговори до мене, щоб я тебе побачив», — говорить народна мудрість. Школа має готувати дитину до майбутнього життя. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток. Не завжди дитина, яка зазубрила правила, може зв'язно висловитися, спілкуватися з людьми. Одним з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності учнів є читання.

Читання є основою опанування всіх наук, розвитку людського інтелекту. Тому важливо саме в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра. Розвиток мовлення молодшого школяра виявляється в тому, що формується навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їхніх поєднань, і перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, слова. Для цієї роботи використовую аналіз, абстрагування й узагальнення, це розвиває у дітей гнучкість мислення, мову.

Під час читання словниковий запас учнів активно поповнюється, а висловлювання стають найповнішими, найемоційнішими, найяскравішими. Важливим є те, що дитячий словник поповнюється не лише кількісно, а й якісно. Використовую на уроках статті для читання та художні ілюстрації, які ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту.

Обов'язковим своїм завданням вважаю навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книгою.

Мовленнєва діяльність — це спосіб реалізації суспільно-комунікативних потреб людини в процесі спілкування. Користуючись мовою як засобом пізнання і комунікації, дитина слухає, говорить, читає і пише. Одночасно відбувається практичне засвоєння формул ввічливості, розвиток творчих здібностей, створення власного мовленнєвого портрету:

• Я — думаю.
• Я — замислююсь.
• Я — аналізую.
• Я — висловлююсь.
• Я — пробую творити.

За матеріальними засобами розрізняють усне і писемне мовлення, за умовами — діалогічне і монологічне. Отримання інформації здійснюється шляхом аудіювання та читання; передача — говоріння та письма. Усі види мовленнєвої діяльності схематично виглядають так (схема 1):

Як стверджують науковці, із 70 % часу доби, протягом яких людина не спить, 45 % часу вона слухає, 30 % говорить, 16 % читає, 9 % пише. Отже, найбільшу кількість інформації людина отримує завдяки усним видам мовленнєвої діяльності, тобто через слухання-розуміння та говоріння. Процесформування й удосконалення навичок усного мовлення учнів початкових класів досить складний. Він охоплює формування в учнів спочатку аудіативних умінь і навичок, а потім навичок говоріння, що включає роботу над побудовою як діалогічних, так і монологічних висловлювань. Особливість розвитку в учнів початкових класів умінь слухати-розуміти полягає в тому, що на уроці все, що вимовляється, водночас і аудіюється. На кожному уроці здійснюється реальне (природне) аудіювання. Навчаючи слухати і розуміти текст на уроках української мови, привчаю дітей визначати мету аудіювання, використовуючи схему 2.

Отже, створюю мотиваційну настанову, спрямовану на виникнення в учнів бажання слухати, інтересу до роботи на уроці.

Формуючи навички говоріння, які передбачають побудову діалогічних і монологічних висловлювань, на кожному уроці створюю ситуації, які змушують дитину говорити, спонукають до висловлення думки:

• відповідь на поставлене запитання;
• побудова діалогів за зразком, малюнком, словесно-описаною ситуацією;
• обговорення життєвих ситуацій, висловлення своєї думки;
• складання текстів-описів, розповідей, міркувань;
• побудова своїх висловлювань на прочитаних чи прослуханих творах;
• усний переказ прочитаного;
•  імпровізація казок, словесне малювання.

Формуючи навички говоріння, працюю за двома основними напрямами:

• структурним (мовна змістова лінія);
• функціональним (мовленнєва змістова лінія).

Працюю над удосконаленням звуковимови і культури мовлення, збагаченням, уточненням і активізацією словника, удосконаленням граматичного ладу мовлення. Особливу увагу приділяю формуванню усвідомленого ставлення учнів до свого мовлення. Самоаналіз практикую проводити з учнями 3-4-го класів.

Розвиток навичок діалогічного мовлення розпочинаю з першого класу. Для дітей цей вид мовлення є важчим, ніж монологічне, воно формується в процесі розмови двох партнерів, його не планують заздалегідь, воно тісно пов'язане з ситуацією. Саме тому на уроках навчання грамоти в 1-му класі я застосовую спо­чатку підготовчі вправи. Навчаю дітей будувати запитання і відповіді на них, тобто ознайомлюю із репліками-запитаннями та репліками-відповідями. Для цього використовую малюнки, невеликі за обсягом тексти, безпосередню навчальну ситуацію в класі.

• Вправи для розвитку діалогічного мовлення
• Вправа «Слухай уважно — відповідай»

Наприклад:

• Ти підеш сьогодні разом зі мною до школи?
• Так, я. (Ні, не я, а моя сестра.)
• Ти підеш сьогодні разом зі мною до школи?
• Так, піду. (Ні, не зможу.)
• Ти підеш сьогодні разом зі мною до школи?
• Так, піду сьогодні. (Ні, не сьогодні, а завтра.)
• Ти підеш сьогодні разом зі мною до школи?
• Так, із тобою. (Ні, не з тобою, а з Оленкою.)

(Учитель пропонує послухати одне запитання, яке інтонує по-різному. Учні повинні відповісти стверджувально та заперечно, враховуючи зміст питання.)

Вправа «Питання — відповідь» Пропоную учням розглянути предметні малюнки та з'ясувати, хто на них зображений. Учні працюють парами за малюнками, ставлять одне одному запитання, слідкують за правильністю відповіді.

• - Хто зображений на малюнку?
• - На малюнку зображений півень?
• - Як ця тварина розмовляє?

Можна запропонувати учням розглянути предметні малюнки та з'ясувати, хто на них зображений. Учні працюють парами за ма­люнками, ставлять одне одному запитання, слідкують за правильністю відповіді. Пізніше ознайомити із реплікою-пропозицією, реплікою-проханням і відповідями на них (згода/незгода). При цьому звертаю увагу на те, що під час спілкування одне з одним люди часто пропонують що-небудь або просять про щось. Якщо людина відповідає згодою на пропозицію чи прохання, то вона має подякувати, висловити своє задоволення. Якщо співрозмовник відмовляється, то повинен вибачитися й пояснити причину незгоди.

Вправа «Пропозиція-згода» Пропоную дітям розглянути сюжетний малюнок і з'ясувати, хто на ньому зображений.

• - Що роблять дівчатка? Придумайте їм імена.
• - Які слова могла сказати одна дівчинка? Що відповіла їй подруга?
• - Олю, візьми яблуко, пригощайся!
• - Дякую, Віро. Воно дуже велике. Давай з'їмо його разом.
• - Добре.

Вправа «Прохання-незгода» (Учні розглядають сюжетний малюнок і з'ясовують, хто на ньому зображений.)

• - Чим займаються хлопчики, зображені на малюнку? Дайте їм імена.
• - Як ви гадаєте, чи хоче другий хлопчик теж пограти новою іграшкою? Як він про це може попросити?
• - Уявіть, що товариш відмовив. Як він це пояснив?
• - Толю, дай мені, будь ласка, пограти літачком.
• - Вибач, Владику, але це моя нова іграшка. Я ще сам нею не награвся.
• - А даси погратися пізніше?
• - Горазд.

Оскільки молодшим школярам притаманне наочно-образне мислення, то формування навичок діалогічного мовлення здійснюю за допомогою різних видів опор:

• малюнкові (конкретні предмети, сюжетні малюнки, предметні малюнки, маски для інсценування);
• словесні (опорні слова, варіанти реплік початку діалогу, репліки одного із співрозмовників);
•  графічні ? ? ? ? ? (запитання-відповідь).

Використовувати зазначені види опор потрібно залежно від рівня сформованості навички діалогічного мовлення учнів. Слід пам'ятати, що для слабших учнів опора необхідна, а сильнішим — вона може заважати, оскільки допоміжні матеріали обмежують самостійність мислення таких дітей. Допоміжні матеріали прибираю поступово: спочатку — малюнки, потім — схеми й, нарешті, опорні слова й репліки. У 4-му класі учні повинні вміти складати діалоги самостійно, без допоміжних засобів.

Монологічне мовлення менш ситуативне, ніж діалогічне, воно потребує вольових зусиль, а часом — значної підготовчої роботи. Монолог не може бути стихійним, він завжди організований. Результатом, продуктом усного монологічного висловлювання молодших школярів є:

•  усний, письмовий твір;
• текст-розповідь, опис, міркування;
• усний та письмовий перекази (детальний, стислий, вибірковий).

Дотримуючись Державного стандарту початкової загальної освіти та програми з української мови для 1-4-х класів, процес формування в учнів монологічного мовлення починаю з 1-го класу. Навчаю першокласників переказувати сюжетний текст букварного типу; пропоную для повторення зразки монологічних висловлювань, на основі прослуханих текстів і з опорою на початок, ілюстрацію, серію малюнків; учні справляються у складанні своїх висловлювань.

В учнів 2-го класу формую вміння усно переказувати прослуханий чи прочитаний текст обсягом 40—50 слів з опорою на ілюстрації, слова та словосполучення; епізод із переглянутого фільму чи телепередачі, розвиваю вміння будувати усні твори на основі своїх спостережень, подій з власного життя з опорою на ілюстрації, складові частини тексту, план.

Найскладнішу та найзмістовну роботу передбачає розвиток і вдосконалення монологічного мовлення в учнів 3-го класу. Навчаю учнів усно переказувати текст обсягом 50— 70 слів детально і вибірково, поступово вилучаючи ілюстрації і малюнки. Ознайомлюю учнів з елементами творчого переказу: пропоную повторити зразок короткого висловлювання (3-4 речення) із внесенням своїх доповнень, міркувань, змін. У 3-му класі учні працюють над письмовими переказами. Для цієї роботи обираю розповідний текст (обсяг — 40—50 слів), пропоную допоміжні матеріали, колективно складаємо план. Розвиваю вміння будувати усні твори типу розповіді, опису, міркування (обсяг 5—6 речень, час звучання —1—2 хв.) з опорою на малюнки, план, опорні слова та словосполучення, частини тексту. Учні складають письмові висловлювання на основі вражень від прочитаного твору, переглянутого фільму, ситуацій з життя класу. Навчаю третьокласників проводити самоаналіз власних творів, колективно вдосконалювати їх.

В учнів 4-го класу закріплюються й удосконалюються вміння і навички, які були сформовані у попередніх класах. Але завдання ускладнюються. Для усного переказу підбираю тексти художнього і наукового стилів, обсяг яких 70—90 слів. За типом ці тексти можуть бути не тільки розповідями, а й описами та міркуваннями. Крім детального і вибіркового, навчаю дітей переказувати стисло. Діти переказують без опори на допоміжні матеріали. Школярі самостійно будують усний твір типу розповіді, опису, міркування, план до усного чи письмового твору може бути складений колективно. Пропонуючи різноманітні вправи, закріплюю вміння виражати своє ставлення до предмета висловлювання.

Одним із найпоширеніших шляхів формування мовленнєвої компетентності на уроках української мови є переказ. У початкових класах учні складають детальні, вибіркові, стислі і творчі перекази. Кожен передбачає свою специфіку роботи, відрізняється навчально-виховними завданнями.

Насамперед ознайомлюю учнів із детальним переказом. Проводжу словникову роботу слів «казати» і «переказати». Далі пропоную прослухати невеликий за обсягом і простий за змістом текст літературного твору, аналізуємо його за питаннями. Потім пропоную учням прослухати зразок переказу, щоб учні з'ясували, що авторський текст і переказ мають одну і ту саму мету, послідовність подій. Але переказ трохи коротший, у ньому заміню­ються окремі слова та вирази. Враховуючи ту особливість, що учні під час переказування не вживають нових слів, після бесіди за змістом проводжу лексико-семантичну роботу: нові, незнайомі, маловживані слова та образні ви­слови записую на дошці. Значення нових слів пояснюю ще до слухання тексту. У1—2-х класах учні вчаться переказувати художні тексти, а в 3—4-х — переходять на науково-популярні.

Ознайомлення з вибірковим переказом проводжу в порівнянні з повним. На етапі мотивації пояснюю, що тексти можна переказувати по-різному. Потім, прослухавши текст, учні готують детальний переказ, заслуховують 2—3 перекази однокласників. Пропоную послухати мій варіант вибіркового переказу.

Порівнюємо його з учнівськими і підводжу дітей до висновку: у вибірковому переказі передається не весь зміст, а лише його частина. На наступних уроках ознайомлюю з двома видами вибіркових переказів: переказ окремого епізоду, переказ декількох епізодів, об'єднаних спільною темою. Наприклад, щоб описати зовнішність героя, недостатньо взяти одну частину тексту, деталі опису можуть бути в різних частинах. їх треба знайти та об’єднати у зв'язне висловлювання.

Ознайомлення із стислим переказом проводжу теж у порівнянні з детальним. Учні переказують текст детально, я готую максимально стислий варіант. Школярі переконуються, що обидва перекази були повними, але в другому варіанті передано лише головний зміст, без подробиць, за допомогою узагальнення деталей. На наступних уроках навчаю учнів скорочувати текст за допомогою вилучення другорядних деталей.

Роботу над різними видами переказів проводжу з опорою на пам'ятки, в яких чітко визначено послідовність роботи. Поряд із традиційними видами переказів я навчаю учнів переказувати творчо. У своїй роботі використовую такі види творчих переказів:

• заміна особи оповідача;
• переказ від імені одного з персонажів;
• продовження сюжету і долі героя;
• розвиток епізодів, уведення нових епізо­дів;
• словесне малювання;
• інсценізація, драматизація;
• зміна послідовності передачі епізодів (поставити на початок найцікавіший епізод);
• заміна прямої мови на непряму.

Ознайомлення з творчим переказом і його видами проводжу на основі відомої учням казки. Спочатку діти перечитують або прослуховують казку, аналізують її ідейно-образний зміст, формулюють головну думку. Потім пропоную школярам пофантазувати:

• - Як ви гадаєте, що було далі з головними героями?
• - Як би змінилася казка, якби серед її героїв з'явився Кіт? Кому б він допомагав?

Наступним видом монологічного висловлювання є усний і письмовий твори.

Перший крок, який роблю, готуючи до побудови творів, знайомлю учнів із зразком висловлювання, щоб діти зрозуміли, що я від них вимагаю, говорячи слова «розповідай зв'язно». Зразок підбираю так, щоб його обсяг відповідав нормам певного класу, мав чітку будову, просту мову. Особливо ретельно підбираю зразки, які використовую в 1-2-х класах. Вони повинні вміщувати речення-вступ, основну частину і речення-кінцівку. Це може бути і текст із трьох речень. Під час проведення на уроці аналізу зразка висловлювання пропоную школярам послухати текст. Потім звертаю увагу учнів на тему прослуханого, початок розповіді, послідовність викладу. Відсутність повторів, головну думку розповіді. Якщо пропоную зразок усного твору, обов'язково звертаю увагу на правильність вимови, загальний тон, інтонацію, темп. Безпосередню підготовку до усного і письмового твору у 3-4-х класах розпочинаю за кілька днів до його складання на уроках мови. Вона охоплює такі етапи:

• визначення теми і мети майбутнього твору;
• підпорядкування свого твору головній думці;
• накопичення матеріалу;
• відбір і систематизація матеріалу;
• складання плану розповіді;
• складання усного чи письмового твору.

Надзвичайно важливим моментом у навчанні молодших школярів складати монологічні висловлювання є вибір теми і мети. Для роботи над твором у 1—4-х класах обираю добре відомі предмети зі світу природи, життєвого досвіду дітей, безпосередніх спостережень. Не потрібно пропонувати занадто загальні, широкі теми, тому що діти не зможуть їх повно розкрити. Наприклад, складаючи твір на тему «Осінь», учні намагаються охопити і сезонні зміни, і життя звірів у лісі, і поведінку птахів, і працю людей. Такі твори будуть занадто поверхові і загальні. Для складання творів намагаюся конкретизувати тему, наприклад «Осінь у лісі». Організовую колективне обговорення тем, пропоную учням, розглядаючи сюжетний малюнок, самостійно обміркувати тему, використовуючи інтерактивну технологію «Незавершені речення»: доповніть речення: «За цим малюнком я можу розповісти про...». Ця вправа стимулює бажання висловитися, розвиває вміння заздалегідь обдумувати свої слова, готує до самостійного обмірковування теми.

Тема твору нерозривно пов'язана з метою висловлювання. В учнівських творах виявляються почуття дітей. Іноді даються елементарні оцінки вчинків людей, життєвих подій, явищ. Я намагаюся організовувати роботу так, щоб усі учні усвідомили, навіщо вони розповідають. Проводжу конкурси на найкращий твір, презентації у «Кріслі автора», найвдаліші висловлювання записуємо у творчий зошит найкращих дитячих творів, оформлюємо творчі збірки «Писанка», «Перші ластівки», «Лист Святому Миколаю», «За що я люблю Шевченка». Готуючись до свята «На гостину до бабусі», учні написали твори-розповіді «Свою бабусю знаю я з ранніх літ», доповнили їх фотографіями і презентували на святі свою творчу збірку.

Від усвідомлення учнями теми і мети висловлювання залежить відбір змістовного та мовного матеріалу. Накопичення матеріалу для висловлювання відбувається на основі спостережень під час ігрової, навчальної і трудової діяльності дітей, на прогулянках, екскурсіях, з прочитаних книжок, розглянутих картин, фільмів, прослуханих радіопередач. Крім того, пропоную методичні посібники Антоніни Каніщенко «Вчимося писати твори» та «Опорні групи лексики для розвитку зв'язного мовлення» (дидактичний матеріал).

Відбір і систематизацію матеріалу проводимо на уроці у вигляді невимушеної бесіди (Хто що знайшов для твору? Звідки цей матеріал?). Під час обговорення допомагаю учням зосередитися на основному, визначити найвдаліше підібраний матеріал, скласти план розповіді. Потім після такої підготовчої роботи учні переходять до складання твору. Якщо не було попередньої роботи, то для накопичення матеріалу пропоную опорні слова, репродукції картин, зачитую уривки з яскравих авторських творів, загадки, поетичні твори. Емоційним поштовхом до зацікавленого спілкування дитини є сюжетні малюнки, які я використовую на уроках української мови під час складання творів-розповідей, описів, міркувань, переказів. Особливу увагу звертаю на підбір малюнків. їхній зміст повинен відображати цікаву подію, нестандартну ситуацію, викликати яскраву емоційну реакцію, пробуджувати до роздумів, стимулювати фантазію.

Відповідно до теми і мети обирається тип тексту (розповідь, опис, міркування), уточнюється структура, планується зміст.

Для формування мовленнєвої компетентності учнів на уроках української мови використовую ігрові прийоми роботи, які у невимушеній формі спонукають учнів до побудови діалогічних і монологічних висловлювань.